Село Грушка, Хмельниччина. У старій хаті, відреставрованій за народними традиціями, розташовується музей локальної дністровської культури. Створений активістами, які переїхали на Хмельниччину, щоб відродити забуті ремесла, автентичний побут і передати нащадкам багату спадщину сіл, що затонули під водами Дністра у 1980-х роках.
У музеї зібрана унікальна колекція експонатів, які розповідають історії життя, праці і традицій цієї території. Відвідувачі можуть доторкнутися до глиняних виробів, дізнатися про давні рецепти лікувальних трав, а також побачити автентичні предмети побуту
«Ми хочемо, щоб наші діти знали історію свого краю, щоб вони пишалися своєю спадщиною», – кажуть творці музею.
Музей діє як скансен, де кожен експонат є частиною живої історії. Відвідувачі можуть не тільки подивитися на експонати, але і доторкнутися до них, посидіти на старих лавах, послухати розповіді про колишні села, що затонули.
«Місце, де розташований музей, має особливе значення. Усе було дуже символічним. Цю хату ми придбали перед початком повномасштабної війни, 18 лютого. Як ми потім дізнались, це історичний центр села і це найстаріша хата у селі. Це була абсолютна випадковість, яка нас надихнула, – що все потрібно зберегти і створити тут музей», – розповідає Адріана Вітер.
Якщо ви пройдетесь селом Грушка, то настільки збережених хат більше немає. Вона сама по собі є експонатом і носієм секретів стародавніх технологій будування. Під час реставрації активістами разом із фахівцями музею Пирогова вдалось встановити, що столярні елементи цієї хати датуються 1896 роком і навіть мають підпис майстра із сусіднього села Рудка.
Сама хата побудована приблизно 1920 року традиційним для Поділля кільованим методом – із глини та дерева. Основою для стін слугували дерев’яні кілки, а проміжки між ними заповнювалися грудками глини, перемішаної з соломою.
«Останньою родиною, яка тут мешкала, були три сестри. Одну з них ми зобразили на стіні за описами старожилів, її звали Тадокія. Про сестер відомо мало. Люди, які тут жили, точно були заможними, тому що тут проходив чумацький шлях, а вздовж дороги жили люди, які торгували», – каже Адріана Вітер.
Збереглося також фото цієї хати, зроблене приблизно у 1930-х роках. Його у музей передали попередні власники. На фотознімку можна добре роздивитись первісний вигляд хатини, коли в ній жила родина, та автентичний дах.
«Село славилось своїми дахами, на яких виплітали подвійні калачі. А це означає, що люди у цьому селі завжди прагнули до естетики і краси. Ми плануємо у майбутньому відновити дах, перекрити хату очеретом і повернути їй автентичний вигляд», – коментує Адріана Вітер.
Одна з сестер, що мешкала у цій хаті, її зобразили на стіні за описами старожилів. Фото: автора.
Коли заходиш всередину хатини, одразу відчуваєш приємний запах бакотського різнотрав’я. Уздовж стіни висять духмяні пучечки розторопші, ромашки, меліси, м’яти, полину та інших рослин. На вікнах, біля дверей та по кутках – обереги та віночки, адже травництво було одним із найпопулярніших ремесел регіону і було поширене майже в кожній родині. Тому у музеї відтворили помешкання травника.
В хатині відтворили помешкання травника. Фото: автора.
«Бакота, нині затоплене село, була столицею травництва регіону. Експозиція створювалась разом із відомим травником, бакотським старожилом Василем Івановичем Олійником. Його бабуся була знахаркою, яка лікувала людей. Умовно, це хатинка травника і його робочий стіл», – розповідає Адріана Вітер.
Розповіді старожилів про побут і культуру є для Андріани Вітер одним із важливих дослідницьких елементів. Разом із відомостями, які вона знаходить в архівах та музеях, це створює повніший історичний ракурс. Тому найціннішим експонатом Адріана вважає щоденники, передані до музею місцевою жителькою Емілією Косовською-Волошиною. Записи належать її дідусю, який народився 1870-х роках.
Хата побудована традиційним для Поділля методом. Фото: автора.
Скриня нареченої та меандровий орнамент
У хатині травника також є невелика експозиція скринь, котрі мають давню історію і нагадують про забуті традиції. Одна з них – буковинська скриня нареченої, на якій зберігся автентичний орнамент деревом по дереву. Вона – із затопленого села Атаки, яке розташовувалось на другому березі Дністра, навпроти скельного монастиря.
Буковинська скриня нареченої. Фото: автора.
«Скриня нареченої виготовлялась виключно з бука і тільки заможні родини могли собі таке дозволити. Коли у сім’ї народжувалась дівчинка, тато з майстром йшли у ліс і вибирали дерево – бук. Дівчина росла і обране дерево теж росло. А коли дівчині виповнювалось тринадцять років, дерево зрубували і майстер починав виготовляти скриню. У цей час дівчина починала готувати собі посаг. Поки майстер робив свою справу, дівчина мала виготовити все, щоб її наповнити. А коли дівчина виходила заміж, їй з собою віддавали цю скриню», – розповідає історію експонату Адріана Вітер.
Інша скриня – з затопленого села Конилівка. Це вже подільська скриня нареченої, яка відрізняється розміром і оздобленням. Скриня довго стояла занедбана, тож її відновлювали згідно з документами, які знайшли у Київському музеї, і відтворили ідентично колір і розпис.
Подільська скриня нареченої. Фото: автора.
Також у музеї ви побачите багато зразків вишивки, які теж мають свою традицію. Велике різноманіття рослин, що ростуть біля Дністра, давало можливість місцевим жителям виготовляти природні барвники для фарб та ниток. І саме наявність синіх та фіолетових барвників для виготовлення фарб вплинула на яскравість палітри народного живопису, стінопису та вишивки дністровської культури.
Рушник з меандровим орнаментом. Фото автора.
«Завитки на рушнику з експозиції називаються меандровим орнаментом, і тут розпочинається дуже цікава історія. Меандровий орнамент приписаний грецькій культурі, це відомий, поширений символ. Та у нас збереглися свідчення, що цей орнамент пішов з трипільської культури, це приблизно 6-7 тисяч років тому. Усе бралося з природи – Дністер дуже звивистий і має ось такі завитки, які називаються меандри. Це унікальний експонат, він дуже нетиповий, тут квіткове забарвлення, але доданий ще меандровий орнамент», – каже мисткиня.
Жар-птиця – символ характерний для Північної Бессарабії, і майже не вживаний у подільській традиції. Фото автора.
Дністровська культура цікава тим, додає Адріана Вітер, що у цьому регіоні завжди був перетин торговельних шляхів і, відповідно, мікс різних культур: «якщо ми подивимося на етнографічну карту, то тут перетинається культура Поділля, Буковини і Північної Бессарабії».
Якщо вирушатимете на Бакоту, то зупиніться по дорозі у селі Грушка, щоб перейнятись дністровською культурою і спадщиною, яку вдалось зберегти. Вхід до етномузею «Чарівна хата» безкоштовний.
«Чарівна хата» – це унікальний етномузей, скансен. Фото: автора.
Колекція травника. Фото: автора.
Адріана Вітер з донькою Софією. Фото: автора.
Навколо музею велика територія з садом та іншими цікавими експонатами. Фото автора.
Підписатися на канал «Є» в Youtube
