Дослідники Центру прав людини ZMINA вивчали сприйняття колабораціонізму у деокупованих громадах шести областей України. Їхнє дослідження показало, що люди хочуть справедливого покарання для колаборантів, але при цьому розуміють складність ситуації на ТОТ. Громади також вимагають від держави чіткої комунікації та збалансованого підходу до правосуддя, який враховує потреби людей.
Щоб зрозуміти сприйняття колабораціонізму в деокупованих громадах, дослідники відійшли від класичних методів і застосували діалоговий підхід. Вони проводили зустрічі з різними учасниками, враховуючи їхню професію, вік та стать, щоб отримати максимально різноманітне бачення
Виявилося, що запит на справедливість у цих громадах відрізняється від «національного консенсусу», оскільки люди безпосередньо стикнулися з насильством. Особливо емоційним є питання відповідальності за колабораціонізм, бо воно стосується не тільки кримінального діяння, а й соціальних зв’язків та досвіду
Дослідження показало, що жорсткість позиції респондентів пом’якшується, якщо йдеться про їхніх родичів на ТОТ, оскільки вони розуміють складність життя в окупації. Водночас особистий досвід насильства може призвести до радикалізації
Важливими факторами в оцінці колабораціонізму є безпека та екзистенційні виклики, оскільки люди пережили окупацію та бояться її повтору
Дослідники виявили, що громади чітко розрізняють категорії людей, які відповідають за колабораціонізм.
Ті, хто безпосередньо працював на окупаційну владу (керівники адміністрацій, організатори незаконних «виборів» та «референдумів», пропагандисти, «правоохоронці», учасники фільтраційних заходів), вважаються відповідальними за колабораціонізм беззаперечно
Однак діяльність, пов’язана з забезпеченням життєдіяльності громад в умовах окупації, викликає більше дискусій.
Наприклад, проживання на ТОТ, отримання російських документів, гуманітарної допомоги, а також робота медиків та рятувальників не сприймаються як колабораціонізм.
Важливими критеріями для оцінки відповідальності є:
• Проактивність: чи людина сама ініціювала співпрацю з окупантами?
• Перша комунікація: чи це був перший контакт з окупантами, чи людина була змушена співпрацювати?
• Тиск: чи людина діяла під тиском?
• Усвідомленість: чи людина усвідомлювала свої дії та їх наслідки?
Дослідження показало, що відчуття зради, яка зачіпає не лише особисті інтереси, а й безпеку та стиль життя громади, суттєво посилює вимогу покарання. Це особливо актуально для невеликих громад, де соціальні зв’язки та згуртованість дуже важливі
Крім зради, до факторів, які збільшують вимогу покарання, належать:
• Управлінська діяльність – участь у створенні окупаційної адміністрації
• Медійність – пропаганда на користь окупантів
• Співучасть у воєнних злочинах
• Зрада присязі або соціальному служінню.
Особливо гостро стоїть питання про відповідальність освітян та соціальних працівників, оскільки вони мають доступ до дітей та порушили довіру громади
Натомість, зізнання, співпраця зі слідством та партизанська діяльність на користь України зменшують ступінь відповідальності
Громади сприймають питання колабораціонізму як випробування для держави, очікуючи від неї справедливого розв’язання
Відчувається невідповідність між масштабами колабораціонізму та реальними діями правосуддя, що призводить до вимог негайного та жорсткого покарання
Державі необхідно зосередитися на комунікації, а саме:
• Зменшити соціальну напругу навколо питання колабораціонізму
• Визнати та показати зусилля тих, хто зробив вибір на користь України
• Чітко пояснити механізми правосуддя
Це допоможе дочекатися справжнього правосуддя, яке покарає тих, хто вчиняв значну шкоду українській державі та народу, а не тільки тих, хто причетний до дрібних проступків
